У першій частині інтерв’ю бізнес-порталу UAprom керівник ДП «Укрпромзовнішекспертиза» розповів про те, яких заходів має вжити Україна, щоб вистояти у війні з Росією та зберегти економічний потенціал країни на мирний час.

Як ви оцінюєте стан української економіки сьогодні? Яким є вплив руйнувань інфраструктури та підприємств на економічний потенціал?

Ми бачимо, що одна з задач Росії – підірвати економічний потенціал України, щоб зменшити ресурсну базу національного опору. Тому вони б’ють по чутливих для нас позиціях – металургійному виробництву та сільському господарству. Два маріупольські заводи – ММКІ та Азовсталь – створювали приблизно 0,5% ВВП країни, забезпечуючи сумарний експорт близько 9 млн тонн сталі на суму понад $5 млрд.

Через блокування портів десятки мільйонів тонн збіжжя не вивезені. До російського вторгнення ми щомісяця відвантажували 5-6 млн тонн зерна. А зараз – менше третини цього обсягу (інтерв’ю записане до початку вивезення зерна з Одеси. – Ред.). Економіка України так і залишилась недиверсифікованою, тож метал і зерно залишаються основними експортними позиціями. Пов’язані з цим ризики проявляються під час війни.

Треба розуміти, що в нас розірвалися ланцюжки поставок різних матеріалів та сировини, що також має негативний ефект на виробництво. Перевантажений західний кордон впливає на продаж ввізної продукції будівельної галузі, деревообробки, машинобудування, тощо.

Якщо немає виробництва та збуту, починають падати доходи громадян. Знижується внутрішня купівельна спроможність ринку і відповідно – виробництво в інших секторах. Все це сумарно тисне на економіку та спричиняє падіння ВВП. Очікується, що за підсумками року воно може скласти 30-35%. Але це дуже залежить від того, як розвиватиметься війна. Якщо фронт рухатиметься вглиб України, то падіння буде більшим. Якщо ж ми побачимо контрнаступ наших військ, ситуація буде інша.

Чи можна говорити, що українська економіка адаптувалася до шокових умов?

Я б не вживав такі дещо заспокійливі терміни, оскільки це вимушена ситуація. Це форс-мажорний економічний стрес, якщо він буде продовжуватись, то економіка може скорочуватись і надалі. Знову ж, лінія фронту в значній, якщо не домінуючій мірі визначатиме рівень ВВП країни. Поки ми не матимемо політичного врегулювання, економічного відновлення і тим більше розвитку очікувати не варто. Тому перше, що треба робити зараз – мобілізувати всі ресурси для перемоги.

Як виглядатиме скорочення економіки, на що нам чекати?

Українці стануть біднішими. Війна – це дуже дорога річ, яка знищує техніку, будівлі, забирає людські життя. Додана вартість, яка в цей час створюється в країні, поглинається війною. Тому доходи населення скоротяться, а купівельна спроможність знизиться. Це вже можна побачити, порівнявши, наприклад, ситуацію з паливом до війни і зараз. Асортимент в магазинах починаючи від харчових товарів і до електроніки також став менший. Продають запаси, а в закупці нових не поспішають, тому що не розуміють, який буде попит. Інший індикатор – здешевлення гривні відносно долара США. Практично це означає скорочення можливостей купувати імпортні товари.

Постає питання загальної макроекономічної стабільності. Ми маємо дуже великі витрати на оборону, які за підсумками року може сягнути 1,5-1,8 трлн грн.  Це майже третина нашого ВВП, який у 2021 році склав приблизно 5,5 трлн грн. Це означає, що виконання соціальних програм може бути під питанням.

В цих умовах значну роль грає зовнішня допомога. Ми потребуємо близько $4 млрд щомісяця для покриття дефіциту бюджету. Ця цифра є такою великою через те, що наші видатки зросли, а надходження податків навпаки зменшилося. Без зовнішньої допомога втримати макроекономічні баланси буде важко.

Отже, більшості громадян треба затягувати паски. Я би говорив, що нас очікує період воєнної економіки. У суспільстві ще досі немає такого розуміння, оскільки перехід на воєнні рейки відбувається повільно. Але враховуючи наміри окупанта вести довгу війну на виснаження, нашу економіку треба переводити на воєнні рейки.

Якщо говорити про макрофінансову стабільність, одним з інструментів, до яких вдалася влада для покриття бюджетного дефіциту, стала емісія. Однак керівник Нацбанку Кирило Шевченко говорив, що вона не може бути єдиним інструментом підтримки економіки, оскільки це несе багато ризиків. Чи є емісія шкідливою і чи потрібно від неї відмовлятися?

Випуск військових облігацій (які НБУ викуповує напряму у Міністерства фінансів. – Ред.) є обов’язковим інструментом. Але ж вони втратили свою привабливість, оскільки НБУ підвищив облікову ставку до 25%. Який сенс комерційним банкам купувати військові облігації, якщо вони принесуть їм річного доходу 11%, а запозичення в НБУ коштуватимуть згадані 25%. Крім того це також одразу підвищило видатки на обслуговування державного боргу.

Така політика виглядає незбалансованою. З одного боку ми хочемо, щоб купували військові облігації, які допоможуть фінансувати армію, а з іншого підвищуємо облікову ставку і понижуємо привабливість цих самих військових облігацій.

Під час війни облікова ставка не повинна бути такою високою. Сполучені Штати в роки Другої Світової, наприклад, тримали її низькою. А з інфляцією боролися, зв’язуючи грошову масу, зокрема через облігації військової позики, тримаючи їхню дохідність вищою за облікову ставку Федеральної Резервної Системи. Нам також треба було підвищувати привабливість саме військових облігацій. Цим можна зв’язувати гривневу масу, яка так чи інакше осідає у споживачів під час емісій.

Зрештою потрібно підтримувати і економічний процес. Наші підприємства через війну і так отримали багато факторів стресу – від втрати робітників чи руйнування логістики поставок до прямих обстрілів виробничих об’єктів. Тепер вони додатково отримали фактор дуже високої вартості грошей. Фактично вони втратили можливості залучати кредитні ресурси: якщо облікова ставка тепер 25%, то комерційна буде не менше 30%. Незрозуміло, які економічні операції зможуть окупити таку високу ставку.

Якщо ми наголошуємо, що економіка має працювати, мають відновлюватися ланцюжки створення доданої вартості, то гроші не можуть коштувати так дорого. Це питання відновлення основних фондів, яке вимагає позикових коштів, як і питання виробничих процесів, які закінчуються експортом. Навряд чи якісь виробництва зараз будуть кредитуватися закордонним споживачем української продукції за рахунок передплати. В цій ситуації також потрібні або позикові кошти або власні обігові. Але останніх, як правило, не вистачає, тому 25% ставка дуже негативно впливає на бізнес.

Аргументуючи своє рішення по ставці, Нацбанк апелював до необхідності стримувати інфляцію. Чи переважає це завдання ті негативні ефекти, які виникають через зростання вартості грошей?

Я вважаю, що не переважає. Варто звертати увагу на природу інфляції. У нас вона в значній мірі факторна, тобто визначається підвищенням цін на різні компоненти собівартості. Наприклад, на пальне. Облікова ставка Нацбанку не зменшить його вартість. Імпорт подорожчав. Долар укріплюється. Якщо курс триматиметься на позначці 36 грн, то це буде стримувати інфляцію, але якщо він підніматиметься вище, то побачимо подальше розкручування інфляції. В Україні курс гривні до долара залежить від платіжного балансу. Він повинен бути стабільним, а для цього потрібно залучати позики на поповнення валютних резервів НБУ. Також треба збільшувати експорт. А як товари будуть вироблятися, якщо доступ до фінансів ускладнений?

Замість підвищення облікової ставки треба було б зосередитись на інших інструментах: зв’язувати гроші через облігації, підвищивши їх дохідність, дати гроші в економіку. Зараз зручна міжнародна диспозиція, яка дозволяє отримати зовнішні позики на поповнення валютних резервів НБУ. (Тоді регулятор зможе – ред.) здійснювати інтервенції, щоб стримувати курс долара. «Якірна» функція долара для вгамування інфляції залишається вагомою через високу доларизацію нашої економіки.

Які ще нагальні питання, на вашу думку, потрібно вирішити, щоб наша економіка продовжувала функціонувати?

Це блок питань, пов’язаних з відновленням діяльності наших підприємств. Перше, що потрібно зробити, це відновити можливості зі збуту продукції. Коли є продажі, то весь виробничий процес відновлюється по ланцюжку. Внутрішній попит впав: громадяни втратили роботу, доходи знизилися. Тому треба спробувати компенсувати його за рахунок зовнішнього попиту. Зокрема, шляхом експорту в ЄС через західний кордон.

Потрібно звертати увагу на товари переробної промисловості, оскільки вони менше важать, але більше коштують. Якщо ти експортуєш 1 тонну зерна, то отримаєш $280-300, а якщо експортуєш одну тонну продуктів переробки зерна, то мова вже про понад $1 тис. Економіка, яка може виробляти та експортувати подібні товари в умовах війни, є значно стійкішою.

Потрібно скористатися загальним настроєм союзників, в першу чергу країн ЄС, у готовності допомогти Україні. Ця допомога має виражатися у збільшенні обсягів закупівель українських товарів переробної промисловості. Це може бути продукція деревообробки, продукти харчування, заморожені хлібопродукти, продукція текстильної галузі. Ці українські виробництва можуть і мають замістити продукцію з Росії та Білорусі. Така допомога з боку ЄС буде не менш важливою, ніж позики та гранти.

Щоб українські підприємства мали можливість виробити товар і вивезти його в ЄС, потрібно мати обігові кошти. Тут ми знову повертаємося до питання загальної політики, зокрема стосовно облікової ставки.

Звичайно, потрібно терміново розширювати пропускні потужності автомобільних та залізничних переходів через західний кордон. В сучасних умовах побудувати чи добудувати станцію переходу можна відносно швидко. Ці потужності нарощуються, але процес має відбуватися швидше. Це стосується не тільки кордону з Польщею, але й з Угорщиною, Словаччиною, Румунією.

Чи потрібне сприяння уряду у пошуку ринків збуту за кордоном?

Перш за все від уряду має лунати меседж до партнерів – купуйте українське, оскільки так ви допоможете українській економіці. Але він має лунати постійно. Тоді його почують підприємці за кордоном. А далі робота вибудовується на рівні бізнесів та профільних асоціацій.

Також варто говорити про те, що на економічних виставках у світі зараз взагалі немає представників Росії. І це можливість для нашого бізнесу. Тому треба було б спростити правила перетину кордону для підприємців, які виїздять у ділові відрядження. Ділову активність на Заході треба активізувати. Я не думаю, що це підірве мобілізаційні можливості країни. Цей процес просто треба нормально врегулювати.

Якою найближчим часом буде роль внутрішнього ринку у відновленні і забезпеченні діяльності бізнесу?

Він який є, такий є. Зараз доходи людей зростають переважно за рахунок збільшення державних витрат. Наприклад, солдати на передовій отримують гарну винагороду, це правильно і важливо. Також є кошти, які потрапляють до населення через централізовані чи донорські програми допомоги вимушено переміщеним громадянам. Вони витрачаються на споживчі товари внутрішнього виробництва і це певним чином сприяє економіці. Також варто розуміти, що під час війни у загальному кошику споживання завжди зменшується частка техніки, електроніки та подібних більш дорогих і ненагальних товарів. Переважно це імпорт, отже споживання більше концентрується на внутрішніх товарах і це добре для економіки, оскільки підтримує внутрішнє виробництво.

Як ви оцінюєте процес релокації підприємств у більш безпечні регіони в Центрі та на Заході України? Чи допомагає він у збереженні виробничого потенціалу?

Релокація є важливим інструментом, однак вона відбувається не достатньо динамічно. В цьому питанні багато що залежить від місцевих адміністрацій та інструментів, якими вони володіють. Їм потрібні ресурси для фінансування програм з підготовки спеціалістів для релокованих підприємств.

Є також питання майданчиків. В поточних умовах під процес перенесення підприємств можна адаптувати ідею індустріальних парків. Вже були прийняті закони про стимули для індустріальних парків (ІП), які дають податкові преференції для тих, хто планує організувати виробництво всередині парку. Також потрібно дозволити місцевій владі використовувати кошти з місцевих бюджетів для обладнання таких майданчиків: підведення електроенергії, будівництва доріг та ін. інфраструктури.

Створення таких майданчиків потрібно фінансувати прямо зараз. Це покращить і спростить умови перенесення потужностей, оскільки ми не знаємо, скільки ще підприємств потребуватиме релокації. На цей рік було передбачено в державному бюджеті близько 400 млн. грн. на фінансування ІП. Однак через війну кошти були спрямовані на оборону. Варто повернутись до фінансування інфраструктури парків, зокрема через Державний фонд регіонального розвитку, оскільки це є питанням воєнної економіки.

Які фінансові інструменти може запропонувати держава для стимулювання процесу відновлення виробництва? 

Має бути розширена програма компенсації відсоткових ставок по кредитах «5-7-9». Нею вже скористались багато підприємств, і вона може працювати. Також потрібно розробити спеціальну програму гарантій для тих, хто відновлює зруйноване виробництво. Це мають бути портфельні гарантії під кредити для відновлення обладнання, щоб комерційні банки не боялися давати позики бізнесу. Це може зробити уряд – зарезервувати певну суму коштів і таким чином дати можливість відновлювати втрачені основні засоби.

Ще один інструмент – отримання гарантій під зовнішньоекономічні договори. Для цього потрібно розширити потужність нашого Експортно-кредитного агентства, щоб воно мало можливість покривати більше гарантій та страхувати більше зовнішньоекономічних договорів. До цього процесу також потрібно долучати ЕКА із країн-партнерів. Зараз багато контрагентів  можуть переживати, що не отримають продукцію. Або можуть відмовляти у постачанні комплектуючих через страх не отримати оплату. Це нормальна поведінка в умовах війни. Але якщо вона буде покрита гарантією, то зовнішньоекономічні договори будуть працювати краще.

Як вважаєте, чи потрібно якось радикально переглядати діючий податковий режим?

Під час війни, коли вся країна у форс-мажорних обставинах, робити продуману податкову реформу не можна. Потрібен підхід, за якого економіка стабілізується та продовжуватиме працювати, зокрема і генерувати податки. Не можна очікувати, що ми постійно отримуватимемо фінансову допомогу, яка вирішуватиме питання дефіциту бюджету. Добре, що ми її маємо зараз, але треба, щоб наша економіка також включалась. З цієї точки зору треба розглядати і податки. Тому відміна податків на імпорт, ПДВ і мита на початках зіграла певну позитивну роль. Але разом з тим ми знаємо, що була завезена маса машин, близько 230 тис., невідомо чи всі вони для фронту. Були випадки дуже дорогих авто.

Загалом у нас податки від імпорту завжди були основною статтею наповнення бюджету. І це якраз характеризує деформації нашої економіки. Тому коли скасували їх сплату, бюджет одразу став недоотримувати багато грошей. Тож відновлення ПДВ при імпорті це правильне рішення. Однак я вважаю, що вести розмову про збільшення податків не треба, оскільки це ще один негативний сигнал для бізнесу, який і так не знає, як жити далі.

Можна було б хіба що розглянути можливість скорочення податків на працю для тих працівників, які призвані до ЗСУ. В цьому разі можна було би попрацювати із військовим збором або ПДФО. Взагалі треба говорити, що оплату праці цих спеціалістів повинна брати на себе держава.  Але оскільки витрати лягають на підприємство, вони мали би бути звільнені як мінімум від військового збору та ПДФО.

Ви сказали, що Україні варто переходити на воєнну модель економіки, оскільки це ще остаточно не відбулося. Якою ви її бачите?

Вона підкоряється простому правилу –  ресурси суспільства, зокрема економічні, консолідуються для того, щоб перемогти. Оскільки ми бачимо, що ворог змінює тактику і переходить до повільного вповзання на нашу територію, нам треба мобілізувати ресурси на протистояння. Тій масі, яка йде з Росії, треба протиставити контрмасу за підтримки цивілізованого світу. Це означає, що в такій економіці більшу роль має відігравати система централізованого планування. Потрібен розрахунок потреб матеріальних ресурсів, виходячи з кількох сценаріїв ведення війни і планування на випадок довготермінового збройного протистояння. Економіка залишатиметься ринковою, залишатиметься приватна власність, але об’єктивно має бути планування. Так завжди відбувалося під час затяжних воєн, а теперішня війна з РФ є затяжною.

Особливу увагу треба звернути на розподіл фінансових та матеріальних ресурсів, які мають іти на оборону. На мою думку, доцільно створити окремий орган у складі уряду, який би займався оборонним плануванням. Цей орган мав би допомагати військовим із узагальненням потреб армії, прогнозами та планами. Це питання цивільних спеціалістів, які мають розраховувати стійкість і ресурсну базу, яку ми маємо накопичити як країна для протистояння ворогу і уже в залежності від цього планувати макроекономічні процеси, зокрема і бюджетний процес.

Коли потреби сплановані, потрібно максимально розміщувати замовлення для їх виконання на внутрішніх виробничих потужностях.  Це підтримуватиме функціонування економіки. Треба також стимулювати вітчизняні компанії переходити на виробництво товарів, у яких є потреба. Цей процес відбувається і зараз, але він відбувається стихійно. Його штовхають громадянські ініціативи, об’єднання компаній. Це сильна сторона нашого суспільства. Але в цьому питанні доречним був би і елемент централізованого планування, коли замовлення на виробництво комплектів одягу, чи харчів, чи ліків розміщуються на національних потужностях. Зараз можливості вітчизняних виробництв потрібно використовувати максимально. Наприклад, ті ж автомобілі, які завозять з-за кордону. Їх переобладнання і зрештою навіть виробництво можна було б налагоджувати в нашій країні, оскільки у нас є виробнича база для колісного транспорту. Максимальне забезпечення потреб війська ресурсами внутрішнього виробництва дозволить розподілити ресурси країни для того, щоб вона могла довго протистояти ворогу.

У виробництві має надаватися перевага виконанню оборонних замовлень. У воєнній економіці важливу роль грає виробництво зброї, продуктів харчування, одягу, ліків. Ці сектори мають працювати, а роль держави полягає у збільшенні обсягів публічних закупівель. Цей механізм в  умовах війни можна спростити. Можна говорити про прямий переговорний процес з постачальниками, обирати їх за ціною та логістикою. Важливо, коли виробники знаходяться в тому ж місці, де продукція буде споживатись. Це певний елемент ручного управління, але властивий для воєнної економіки. Прийде час – і ми зможемо повернутись до повномасштабних закупівель через Прозорро. А от з корупцію треба боротися завжди.

Треба також убезпечувати і готувати майданчики для переносу виробничих потужностей, в першу чергу, оборонного комплексу. Ми розуміємо, що вся територія України прострілюється ракетами, але ми маємо зберегти роботу нашого ОПК. Можливо, треба вести переговори з партнерами про перенесення частини підприємств за межі України. Домовлятися, зокрема, про умови, на яких такі потужності переносяться і працюють на час війни. Включно з можливістю збереження сплати податків на користь України. Звичайно, найкращий варіант для нас – це мати сильний захист неба, але навряд чи це вдасться зробити в найближчому майбутньому.

В рамках воєнної економіки можна говорити про обмеження приватних видатків. Наприклад, на предмети розкоші, імпорт. Можливо, з певними виключеннями за фактором ціни. Імпорт – це завжди мінус до внутрішнього валового продукту. Це вимивання грошей з країни та фінансування робочих місць закордоном. Натомість потрібно формувати політику, яка б стимулювала людей витрачати заощадження на вітчизняні товари. Деякі країни в жорстких умовах війни навіть вдавалися до фінансових репресій, коли люди були зобов’язані класти свої заощадження на депозити. Вони мали мінімальну ставку дохідності, а самі заощадження витрачалися на оборону.

Треба приділяти увагу питанню енергетичної безпеки, говорити про енергетичний баланс країни, у якому має бути присутнє вугілля. Треба говорити про статус ядерних об’єктів. Цим вже займається профільне міністерство, уряд, але потрібно включати це питання в обговорення з точки зору економіки в обставинах війни.

Також можна говорити про залучення людей для будівництва оборонних укріплень. Мова не про примусову працю. Це тимчасові роботи з мінімальною оплатою, обсяг яких мають визначати місцеві військово-цивільні адміністрації. Якщо згадати початок війни, то таких споруд у нас не було, але зараз вони обов’язково мають з’явитися. Будь-які виплати соціальної допомоги працездатним людям доцільно прив’язувати до певної роботи. Звичайно, організація цих процесів дуже залежить від місцевих адміністрацій.