Оздоровление экономики происходит неправильно. За фасадом макроэкономической стабильности ускоряется процесс структурной деградации

У квітні 2017 року промисловість України знову продемонструвала різке падіння, скоротивши виробництво на 6,1% порівняно з 2016 роком.

Результат за чотири місяці — мінус 2%, і це після зниження у 2015-2016 роках на 17%. Погодьтеся, що очікувалося інше.

Чекали на зростання. Нехай невелике, але зростання. Однак маємо, що маємо.

Чи стало це несподіванкою, і що означає, коли ВВП зростає завдяки сільському господарству, а переробна промисловість скорочує свою частку?

Проста відповідь: оздоровлення економіки відбувається не так, як повинне відбуватися, або оздоровлення нема взагалі, бо структура економіки погіршується. За фасадами макроекономічної стабільності, також не зовсім переконливої, прискорюється процес структурної деградації.

Зміна структури економіки, під якою в даному випадку мається на увазі співвідношення вкладу різних видів діяльності у формування доданої вартості в країні, — це те, що найкраще показує, куди рухається економічна система.

Україна зараз у стані, який вимагає тривалого періоду економічного надолуження — не менше десяти років безперервного зростання мінімум на 5% щорічно.

Середні темпи зростання країн, що успішно пройшли шлях реконструкції і тривалого зростання, були такі: Польща у 1995-2010 роках — 4,4%, Туреччина у 2000-2015 роках — 4,3%, Словаччина у 2000-2012 роках — 4,4%.

Кожна з цих країн мала власну специфіку розвитку, однак у них були подібні зміни економічної структури. Зокрема, переробна промисловість зростала вищими темпами, ніж ВВП цих країн. Тобто саме переробна промисловість у період розвитку була основою зростання.

Середньорічні темпи зростання ВВП та переробної промисловості, %

Періоди тривалого економічного зростання країн супроводжувалися зростанням трудових ресурсів завдяки природному приросту, іммігрантам або перерозподілу працівників на користь перспективних секторів з вищою продуктивністю праці.

Такі факти підтверджують теорію, за якою основними факторами економічного зростання в період економічного надолуження розглядаються еластичність, достаток робочої сили та опора на промисловість.

Наші ж тенденції вказують на зворотні процеси. Так, у 2013-2016 роках за офіційними даними кількість економічно активного населення зменшилася на 2,8 млн осіб, а трудових емігрантів, що покинули країну, зросла на 1,2 млн осіб.

Промислове виробництво у 2013-2016 роках просіло на 19,6%, не враховуючи окуповані території. Зокрема, переробна промисловість впала на 17,6%. Особливо відзначилися металургія та хімія, точніше — виробництво азотних добрив.

На металургію вплинули події на Донбасі, зокрема, припинення економічних зв’язків з окупованими територіями. Однак історія з виробництвом мінеральних добрив інша. В Україні є платоспроможний споживач — рослинництво.

В країні добувається до 20 млрд куб м газу, який є сировиною для випуску азотних добрив. Однак виробництво зупинено на більшості підприємств через високі ціни на сировину. Так вирішив «Нафтогаз» і ніхто його не «поправив».

Відповідно значно зменшилася вага промисловості в національній економіці в основному на користь сільського господарства. Так, за 2010-2016 роки у структурі ВВП частка переробної промисловості зменшилася з 13,2% до 12% у фактичних цінах, а сільського господарства — зросла з 7,4% до 11,6%.

Враховуючи специфіку України, зростання ваги сільського господарства може виглядати як очікуване і не таке вже й негативне. Але якщо це відбувається не завдяки промисловості, яка до того ж скорочується в абсолютних величинах.

Отже, є дві тенденції, що суперечать руху структурних індикаторів країн, які пройшли і проходять період успішного економічного розвитку.

Тому наше економічне зростання у 2017 році на 2,4% чи, за останніми прогнозами, на 1,8% дуже крихке. Воно не підкріплене потрібними структурними змінами. Це означає, що економіка ще не стала на шлях стійкого одужання.

Періоди зростання і спаду, як і раніше, є рефлексіями нашої недосконалої економічної структури на зміни світової сировинної кон’юнктури.

Так буде постійно, поки Україні це дозволятимуть зовнішні обставини і поки не відбудеться перехід до нової структури економіки. Це означає, що в поточній економічній політиці потрібно приділити значно більше уваги факторам виробництва: капіталу, трудовим ресурсам і підприємницькому духу.

Останнє падіння промисловості слід розглядати як черговий сигнал, що справи йдуть не зовсім у тому напрямку, і економічні пріоритети варто переглянути.

Останні повинні запрограмувати структурні зміни матеріального виробництва в країні. Для цього масив заходів економічної політики найперше треба сконцентрувати на стимулюванні інвестиційної активності суб’єктів економіки.

В умовах України, крім захисту базових економічних свобод, це означає й активну економічну діяльність публічного сектору. Ризики країни і слабке підприємницьке середовище саме, без участі державного сектору, представленого транспортними та енергетичними корпораціями, не може дати процесу потрібний масштаб.

Дехто слушно запитає: а що ж іноземні інвестиції?

Так, без таких кваліфікованих інвестицій, які несуть технології та експертизу, реконструкція економіки в Україні не відбудеться. Однак, як показує практика, вони прийдуть тоді, коли побачать економічне зростання та місцеві історії успіху. А це зажди було завданням самої країни, яка прагне змін.

Джерело:https://www.epravda.com.ua/columns/2017/06/20/626198/