Проект финплана на 2018 год не дает понимания экономической политики правительства. Похоже, мы снова будем слушать истории успеха не Украины, а других государств. (Укр.)

В якому економічному ритмі ми живемо? А який ритм української економіки? Найкращу відповідь на це питання дає аналіз бюджету країни.

Особливо вартими уваги є кілька структурних показників. Отже,  в наступному році очікується рекордний показник перерозподілу ВНП через державний бюджет, а саме  29,2% (+3,9 п.п. порівняно з 2017 р.) (Загальний обсяг витрат Зведеного бюджету, Пенсійного фонду та Фонду соціально страхування в 2016 р. становив 40,2% ВВП). Бюджет наповнюють податки. Отже зростання співвідношення доходів бюджету до ВНП вказує на загальне підвищення податкового навантаження на економічних агентів та зростання ролі держави в економічних процесах.

Погодьтесь, що три роки тому всі очікували іншого розвитку подій. Вважали, що зростатимуть економічні свободи та роль підприємця в економіці. Вважали правильно, тому що роль підприємця в тому шляху, який обрала Україна мала б бути ключовою. Натомість проект нового бюджету говорить нам про те, що стара інерція перемагає. Отже поки що це ще поразка.

Йдемо далі. Проект бюджету 2018 передбачає його дефіцит, тобто   перевищення видатків над доходами на 2.4%. Щоб покрити цей дефіцит держава знову змушена буде позичати. Нагадаємо, що поточний державний борг України, внутрішній і зовнішній,  станом на 1.09.2017 становив 1958 млрд. грн. чи 82% ВНП країни за 2016 рік.

Цим можна було б не перейматись, мовляв у інших країн це співвідношення ще гірше. Наприклад найбільший світовий боржник — США має співвідношення федерального боргу до ВНП — 106%, а Японія — 250%. Однак таке порівняння абсолютно не доречне, оскільки вказані країни мають найсильніші і найконкурентоздатніші економіки, що завжди генеруватимуть кошти для обслуговування боргу. А США до того ж ще й друкує ті папірці, якими розраховується і які ж і позичає. Але для України, з іі ослабленою економікою подальше зростання державного боргу не припустиме. Тому що кредитори витимуть  з нас мотузки, як це фактично роблять зараз. Чого тільки варта вимушена реструктуризація зовнішніх боргів під зобов’язання України сплачувати податок на економічне зростання. Отже і тут — мінус.

Наступною є девальвація гривні до 30 грн. за 1 долл. США. Тобто гривня й надалі знецінюватиметься. Це дещо допоможе нашим експортерам, однак формуватиме негативні очікування що до гривні у населення. Відповідно населення тікатиме від гривні до євро чи долару, підвищуючи на них попит і штовхаючи девальвацію гривні далі.  Такі психологічні моменти на справді грають велику роль у економіці.  Але вони не враховані.

Із девальвацією також можна пов’язувати інфляційні очікування. В бюджеті йдеться про 7% споживчої інфляції в 2018. Було б непогано не перевищувати цей показник, однак реальність швидше за все буде іншою. Наприклад такою як у цьому році коли навіть офіційно показник інфляції був переглянутий із запланованих 7 до 12%.

Тут також зіграє роль задекларовані підняття заробітних плат, зокрема мінімальної. Говорити що це погано не  станемо, однак з точки зору економіки як здорового процесу необхідно, щоб підвищення заробітної плати супроводжувалось зростанням продуктивності праці та ВНП країни. Десь в однаковій пропорції чи з деяким випередженням заробітних плат. Але з невисоким.

У економіці чудес немає. Реальна заробітна плата може зростати лише разом із зростанням економіки. Особливо цьому сприяє експорт, завдяки якому створена в країні додана вартість розміщується на зовнішніх ринках. Один із економічних текстів цього явища такий, що імпортуюча країна де факто покриває  експортеру виробничі витрати та рентабельність. Іншими словами імпортер оплачує робочі місця, податки і прибуток, які є складовими валового національного продукту. Отже для країни-експортера це надзвичайно вигідний еквівалент обміну.

Все згадане підводить нас до оцінки очікуваних темпів зростання економіки. В документі йдеться про 3%. Звичайно цей показник абсолютно не може нас задовольняти з огляду на затяжне падіння та поточне економічне відставання. Здається повторюється історія, коли після різких падінь  економіка України виявлялась не спроможною виходити на попередні вищі рівні (рис. 1). Перший раз це було після розпаду соціалістичної економічної системи в 1990-1998 роках, вдруге після світової фінансової кризи в 2008 і втретє після політичної кризи та зовнішньої агресії в 2013-2014 роках.

Однак така повторюваність закономірна. Вона зрозуміла економістам. Не дивно що структурно відстала промисловість, зношена інфраструктура а з нею і вся економіка, що в значній мірі залежить від зовнішніх цін на зерно, руду та метал поступово але невідворотно втрачає конкурентоздатність. Тому після кожного жорсткого шоку виявляється нездатною оговтатися.

Щоб це змінити потрібна економічна трансформація із зміною структури матеріального виробництва в основі цього процесу. Іншими словами необхідним є перехід до диверсифікованоі та високотехнологічної промислової структури. Для цього потрібна концентрована політика спрямована на таку трансформацію. Бюджет мав би бути важливим фіскальним інструментом такої політики. Зокрема   треба зменшувати частку перерозподілу ВНП через бюджет, що означає залишати більше коштів у підприємств та фізичних осіб, сприяючи накопиченню та інвестиціям. Також потрібно рішуче збільшувати видатки на інфраструктуру, інституції розвитку чи підготовку спеціалістів.

Тому питання не в тому, що бюджет 2018 розраховується на припущеннях росту економіки 3%, а в тому, що проект бюджету не повідомляє нам про ту економічну політику, яка цей відсоток подвоїть чи потроіть в близькому майбутньому. А це означає, що ми все ще не розуміємо сучасного економічного ритму, а відтак і надалі втрачатимемо час, слухаючи з чужого голосу про успішні історії інших.

Джерело: Економічна правда