Директор держпідприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк розповів Контрактам, чому Україні загрожує деіндустріалізація, якими наслідками це може обернутися для економіки, і чому потрібно розвивати переробну промисловість.

Чому в Україні в останні роки значно знизилося промислове виробництво?

Володимир Власюк: У нас спад промислового виробництва почався з 2012 року, а в сумі за 2012-2015 рр. склав 25,7%. Це дуже сильний спад. В інших країнах таке падіння, напевно, привело б до набагато більш серйозних наслідків, в тому числі, і до соціальних протестів. На нас це вплинуло менше і я пояснюю це тим, що в Україні велика частка «тіньової» економіки.

Причин зниження промислового виробництва кілька. В першу чергу – падіння експортних ринків, в тому числі – падіння ринку Росії. З 2012 року ми втратили приблизно $ 15 млрд. тільки експорту в Російську Федерацію. У 2012 році, коли обсяг експорту товарів був максимальним, він досяг $ 68,8 млрд., а в 2015 – 38,1 млрд. Ще один фактор, пов’язаний із зовнішніми ринками – зниження цін на металопрокат, руду, феросплави, зерно. Оскільки українська економіка, експортуючи значну частину продукції, залежить від сировинних ринків, то припинення сировинного циклу спричинило зниження експорту.

Другий фактор зниження промвиробництва – скорочення внутрішнього попиту. Також вплинув конфлікт на сході України, в результаті якого багато підприємств зупинилося.

К: Чи є які-небудь галузі, які більше за інших скоротили виробництво або взагалі припинили своє існування?

Володимир Власюк: Якщо простежити динаміку за останні років 10, то у нас дуже сильно «здало» машинобудування. Наприклад, виробництво комбайнів за період з 2003 по 2014 рік скоротилося на 70%. Є види продукції, виробництво яких взагалі зупинилося – наприклад, припинилося виробництво екскаваторів, дуже сильне падіння в автопромі – 74%. Верстатобудування колись в Україні було дуже потужним, а зараз весь попит, за винятком деяких підприємств, фактично покривається за рахунок імпорту. Раніше ми виробляли поліхлорвініл, а зараз – ні. Практично в нуль вийшло виробництво каустичної соди. Знизилося виробництво моторного бензину – в 2003 році ми виробили близько 4,3 млн. т., а в минулому році – близько 680 тис. т., падіння склало 84%.

К: Що означає такий процес для української економіки?

Володимир Власюк: Таке зниження виробництва товарів промисловості фактично демонструє деіндустріалізацію економіки. Розглянемо, наприклад, такий ланцюжок, як «видобуток залізної руди – виплавка сталі – виробництво прокату – виробництво залізничних вагонів». Одна тонна руди зараз коштує $ 50, а одна тонна металу в вагоні коштує вже $ 1,5 тис. У нас в 2005 році перероблявся 71% видобутої руди, а 29% – експортувалося. А в 2015 році ми переробляли у себе тільки 41%, а експортували – вже 59%. Або, наприклад, напівфабрикати, з яких можна виготовити дорожчий прокат. Металургійні комбінати можуть виробити прокат і продати його, а можуть виробити напівфабрикат. Але тоді прокат виготовить покупець, одержить від цього напівфабрикату додану вартість і цим зробить багатшим себе і країну в якій відбувається переробка. У 2005 році частка напівфабрикатів становила 39%, а в 2015 – зросла вже до 46%. Показник виробництва вагонів: у 2005 році в Україні виробили 21,6 тис. залізничних вагонів, а в 2014 році – тільки 5,9 тис. Я вже не кажу про те, що ми перестали виробляти бронелисти і знизили виробництво суднобудівного листа.

Або ось ще цифри: у нас в країні частка переробної промисловості у валової доданої вартості скоротилася з 20,3% у 2003 році до 12,1% в 2015 р. У всіх країнах, схожих на Україну, успішний шлях розвитку супроводжувався збільшенням частки переробної промисловості. Це відноситься до Польщі, Південної Кореї, Філіппінам, Індії або Китаю. У цих країнах з 1990 року частка переробної промисловості, зросла з 15,6% до 20%. А у нас в Україні – зворотна тенденція. Подібне скорочення переробної промисловості відбувається і в розвинених країнах, але там структура економіки органічно переходить з індустріальної в постіндустріальну, проте це еволюційний, правильний процес. В Україні ж деіндустріалізація означає шлях в нікуди. Це дуже негативна тенденція.

К: Що ми будемо мати в результаті?

Володимир Власюк: Це, по-перше, втрата робочих місць, і дискваліфікація навичок до технологій, деградація кадрів і деградація економічна. Це означає, що ми не зможемо здійснити стратегію стабільного зростання. На сьогодні ми відстаємо по ВВП в 2-3 рази від сусідніх країн. Якщо у нас за паритетом купівельної спроможності – близько $ 8,7 тис. на душу населення в 2015 році, то в Білорусі – $ 18,2 тис., в Польщі – $ 25,3 тис. А нам потрібні темпи зростання валового внутрішнього продукту по 5% щорічно мінімум протягом 20 років. Якщо ми деіндустріалізуємося і не будемо мати розвиненої переробної промисловості, то ми ніколи не вийдемо на траєкторію тривалого зростання. Ми будемо залежати від сировинного циклу: ціни на метал піднялися, і ми піднялися. Ціни впали – і ми слідом за ними. Зростання ВВП в Україні на 1-1,5% в перші три місяці цього року сталося завдяки зростанню цін на залізорудну сировину і прокат. Але це дуже короткий період, а нам для скорочення розриву з іншими країнами потрібно тривале зростання. Це зростання буде тільки тоді, коли економіка буде диверсифікована, коли вона не буде настільки сильно залежати від зовнішніх ринків сировини і буде виробляти товари з вищою доданою вартістю. І з огляду на ризики конфліктів, процес деіндустріалізації несе загрозу для України. Тому повинна бути політика, спрямована на нову індустріалізацію та структурні зміни в промисловості.

К: А може Україна в результаті деіндустріалізації стати чисто аграрною країною?

Володимир Власюк: Я впевнений, що цього не може статися. По-перше, скільки людей проживає на території України? Близько 45,4 млн. чоловік. Скільки це робочих місць? Повинно бути 20,5 – 21 млн. чоловік, зараз за офіційними даними 18,1 млн. станом на 2014 рік. Скільки робочих місць забезпечує сільське господарство? Зараз це 3,1 млн. чоловік. З огляду на автоматизацію виробництва і нові технології, які вимагають все менше робочих рук ця цифра швидше за все зменшитися до 1,5-1,8 млн. осіб або 3-4% від чисельності населення. Тобто, в сільському господарстві зараз зайнято близько 15% працездатного населення, а буде лише 8 – 10%. Що будуть робити інші люди, зокрема у великих містах та індустріальних центрах? Або нас повинно залишитися менше 20 мільйонів? Але тоді не буде України як держави. Тому не зможе Україна бути чисто аграрною країною.

Наступне – кваліфікація: в Україні традиційно народжувалися люди, які ставали математиками, інженерами, конструкторами. Питання: що вони будуть робити? Вони не підуть в сільське господарств, вони або знайдуть роботу тут, або емігрують.

Ще одна причина – геополітичний розклад, при якому Україна просто не може обійтися без військово-промислового комплексу і машинобудування.

К: Чи має проблема деіндустріалізації рішення? Чи буде у нас індустріалізація?

Володимир Власюк: У нас немає іншого виходу. Ми обов’язково повинні пройти через етап нової індустріалізації. Просто перестрибнути в стадію постіндустріального суспільства з економіки, де починають домінувати низько технологічні виробництва не вдасться. Але треба бути оптимістом і треба діяти. У нас є переваги, з якими ми будемо стартувати в індустріалізації. Перше – наявність сировини. Сільськогосподарську продукцію потрібно розглядати не як статтю експорту, а як сировину для переробної промисловості в Україні. Наприклад, ми поставляємо свіжі яблука в Польщу і Голландію, і там їх переробляють. А ми повинні самі переробляти їх у себе. Ми повинні продавати не зерно, а продукти його переробки, адже продаж борошна замість зерна – це вже $ 50 доданої вартості, які залишаться в Україні. Ми також повинні виробляти продукти, необхідні для виробництва зерна: трактори та компоненти до них, бензин, добрива та пестициди, насіння. Тоді додана вартість ще більше збільшується.

Переробна промисловість більш стійка до сировинних циклів: якщо, наприклад, капіталізація компаній-експортерів зерна в результаті зміни світового тренду знизилася, то компанія Кернел, яка експортує соняшникову олію, зберегла свої позиції. Чому? Тому що як тільки впала ціна на масло, відразу ж впала і ціна на сировину, та її прибутковість не змінилася.
Процес створення переробної промисловості проходять всі індустріальні країни, і ми його повинні пройти. Якщо ми його не пройдемо, то ми не вийдемо на траєкторію зростання, а випадемо взагалі з контексту світової промисловості.

Колись король Англії Генріх VIII помітив, що провінції, які продають сукно, живуть багатше, тих, які експортують шерсть. Тоді він заборонив експорт вовни і доходи бідних провінцій зросли. Багато країн приймали рішення про заборону вивезення сировини, щоб змушувати переробку працювати на себе. На таких принципах економіка Європи будувалася сотні років. Тоді можна було забороняти…

К: Але ж ми не можемо заборонити експорт сировини – ЄС і СОТ будуть категорично проти!

Володимир Власюк: У нас дійсно немає можливості ввести серйозні загороджувальні бар’єри. Тим більше, що у нас є як позитивні, так і негативні приклади. Наприклад, заборона на вивіз соняшнику дала поштовх розвитку маслопереробної галузі. Але бар’єр по автопрому – не спрацював, виробництво автомобілів в Україні зросло лише на певний період. У якихось випадках можна домогтися певних обмежувальних заходів. Наприклад, заборону на вивезення необробленої деревини я вважаю абсолютно правильним рішенням. Але ми будуємо відкриту і конкурентну економіку, а значить, і без загороджувальних заходів у нас є можливості створити такі умови, при яких інвестор серед переліку країн вибере саме Україну. Це питання інвестиційного клімату та інструментів залучення інвестицій, цілісної інвестиційної політики. У нас на сьогодні таких інструментів мало. Наприклад, в Польщі є спеціальні економічні зони, де компанії отримують преференції, не платять податок на прибуток і т.ін. У Китаї є експортні переробні заводи – компанія може безмитно ввезти різні компоненти, виробити продукт і вивезти на експорт, й при цьому вона не платить ПДВ, мито і т.ін. Такі інструменти потрібно впроваджувати в Україні, це не заборонено законом, їх потрібно просто правильно застосовувати.

К: Невже розвинена IT-галузь – це не показник індустріальної країни?

Володимир Власюк: У нас потужна IT-галузь, в ній працює близько 100 тис. осіб, які дають близько $ 2 млрд. експорту. Але вони відірвані від нашої промисловості, і працюють переважно на експорт. Цей сектор тоді знайде своє органічне місце, коли йому буде де працювати в Україні. Коли з’являться виробництва, де вони будуть впроваджувати свої розробки. Наприклад, коли у нас буде побудована фабрика для випуску продукції глибокої переробки зерна, виробництва комбайнів або пластмас для цього буде потрібно маса IT-продуктів. Але у нас на сьогодні виробництво обмежується зерном, яке експортується, потім йде розрив, де немає проміжних виробництв, а потім йдуть високотехнологічні галузі, наприклад, IT, які свій продукт, що не знаходить застосування в Україні, експортують.

У нас є приклади високотехнологічних підприємств – конструкторське бюро «Антонов», інститут Патона, Інститут надтвердих матеріалів імені Бакуля, який вирощує штучні алмази. Але в переробній промисловості у нас – серйозний провал. Поки вона не буде заповнена серцевиною, наша економіка не отримає цілісність, вона залишиться «розірваної». Цілісність досягається в процесі індустріалізації.

К: Нова індустріалізація – це, перш за все державна політика. Що має робити уряд?

Володимир Власюк: Влада повинна проводити комплексну політику промислового розвитку – від захисту прав приватної власності до конкретних заходів, таких, наприклад, як преференції на ввезення технологічного обладнання (звільнення від сплати ПДВ, ввізного мита і т.ін.). Необхідні інструменти промислового лізингу. Потрібно вирішувати питання доступу інвесторів до земельних ділянок, до інфраструктури. Це компетенція різних держорганів, тому потрібна сильна координуюча роль одного відомства. Я б також відтворив Агентство із залучення інвестицій, навіть не дивлячись на те, що у нас був негативний досвід його роботи, звичайно на інших принципах. Залучення інвестицій має стати пріоритетом у роботі всіх державних адміністрацій. Це означає, що потрібно оцінювати результати роботи губернаторів за обсягом залученних інвестицій. Так було зроблено в Китаї – там ти не зробиш партійну кар’єру, якщо провалив план по виробництву, залученню інвестицій і створенню робочих місць. Чому в Китаї чиновники так люблять інвестора – від нього залежить їх персональна кар’єра.

Ще одним поштовхом для індустріалізації можуть стати проекти з розвитку інфраструктури, тому що це створює портфель замовлень для маси наших підприємств. Якщо ми ремонтуємо електромережі, трансформатори для цього зробить «Запоріжтрансформатор», і наші ж заводи вироблять опори для ЛЕП. Якщо ми модернізуємо «Укрзалізницю», то замовлення отримає Крюківський вагонобудівний завод і «Дніпровагонмаш».

Щоб запустити цю політику, потрібен цілий комплекс заходів, який стосується інституцій. Тому що питання навіть не в грошах. Гроші є. У нас вибірка портфеля Світового банку в минулому році була менше 10%! У них був портфель для України в $ 2,8 млрд., а ми вибрали близько $ 200 млн. Ми не можемо написати правильно проект, обґрунтувати його і скористатися недорогим кредитом від Світового банку. Потрібно підвищувати потужності по освоєнню інвестицій. Тут важливим є питання великих держкорпорацій, адже модернізацію залізниці не провести без «Укрзалізниці», а ліній електропередач – без «Укренерго». Тому держкомпанії повинні стати на шлях інвестиційного розвитку, вони повинні значно збільшити свої інвестиційні бюджети. Але це означає, що на ці питання їх керівництво повинне витрачати свого часу більше, ніж на що-небудь інше.

Олександр Колосовський
Джерело: «Галицькі контракти»