Без модерного індустріального переходу подолання бідності в жодній країні є неможливим

Зараз в Україні розробляється та активно обговорюється економічна стратегія – якої мети вона має досягти, які саме завдання вирішити. Одним з таких завдань є подолання бідності. Директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» к.е.н.Володимир Власюк вважає, що подолання бідності неможливе без індустріального розвитку країни та примноження її національного багатства. Такі висновки він зробив за результатами роботи «Економічне відродження через індустріальний розвиток України». Ця робота пропонує політику побудови технологічної економіки, яка буде здатною генерувати високі доходи громадян. Тези виступу пана Власюка на засіданні круглого столу «Україна в пастці бідності: як таке трапилось і як це змінити» публікує GMK Center.

Перед Україною стоїть дуже важливий виклик – подолання бідності. Це має стати суспільною метою для нашої країни. Розвиток країни, необхідний для того, щоб вирвати її з пастки низьких доходів, потребує реалізації певної державної політики.

У питанні подолання бідності всі зазвичай говорять про справедливий розподіл, і це справді важливо. Але щоброзподілити багатство, його спочатку треба створити. Зрозуміло, що без модерного індустріального переходуподолання бідності в жодній країні є неможливим. Зараз усвіті ми бачимо ренесанс індустріальних політик. Розвинені країни бояться відстати в своєму індустріальному розвитку. Наприклад, Китай змушує Європу непокоїтися, що вона дещо технологічно відстає. Розуміючи це, країни ЄСзастосовують політику, яка підтримує сучасний стан їхнього технологічного виробництва. Україні теж необхідно встати на шлях сучасного індустріального розвитку.

Якщо ми порівняємо доходи на душу населення в Україні тав сусідніх країнах, то побачимо приголомшливу картину. У2018 році в Україні дохід на душу населення становив$3298, а в сусідніх Словаччині, Польщі, Туреччині –$14 000-18 000. Тобто ми маємо відставання в 4-5 разів. Це дуже тривожний симптом. Не може бути такої «економічної аномалії» в одній точці на карті, де сусідні країни зі схожими режимами почуваються настільки по-різному. Таке явище породжує дуже багато проблем для країни: трудовуміграцію і те, що люди не пов’язують своє майбутнє з цією країною. Прагнуть реалізувати себе в інших місцях. Отже,суспільству треба знайти відповідь на питання: як нам якнайшвидше змінити цю ситуацію?

Звісно, такою проблемою має опікуватися держава. Не втому плані, щоб роздати якнайбільше грошей через соціальні програми, а в тому, щоб згенерувати економічну стратегію, яка дасть змогу людям чесною працею заробляти достатньо.

Низькі доходи й низький рівень відтворення економіки пов’язані з дуже малим обсягом нашої економіки. Наприклад, у порівнянні із сусідньою Польщею. У 2018 році обсяг української економіки з урахуванням тіньових доходів становив $144 млрд. В Україні приблизно 38 млн населення, у Польщі – 39 млн. Але в Польщі така самакількість населення генерує $586 млрд ВВП. Тобто знов «економічна аномалія».

Отже, ми маємо аномально низький обсяг економіки, щовпливає на структуру ВВП за категоріями кінцевого використання. У 2018 році в Україні споживання домогосподарств становило 69%. А в сусідніх країнах – 54-60%. Основна причина такої різниці – дуже малий обсяг української економіки. Наприклад, у сусідній Польщі 58% від $586 млрд – це значно більше, ніж 69% від $144 млрд. Така економіка, як в Україні, не здатна забезпечувати розширення й відтворення, бо значну частину коштів населення «проїдає». Тому вкотре доводиться говорити про необхідність розширення обсягу економіки, чи, іншими словами, про створення національного багатства.

Мета створення національної економічної стратегії – знайти найкоротшій шлях побудови технологічної економіки країни, яка забезпечить прискорене економічне зростання тависокий рівень доходів громадян в умовах відкритої глобальної конкуренції. Тобто ця економіка має генерувати прискорене економічне зростання на рівні 5-7% щорічно. Виконання цієї суспільної мети означає подолання пастки низьких доходів, в якій ми зараз перебуваємо.

Валовий внутрішній продукт має становити $294 млрд, асальдо зовнішньої торгівлі – плюс $4,9 млрд, тобто стати позитивним. В економіці має додатково з’явитися 2,2 млнробочих місць, а річний дохід на душу населення має сягнути $7800. Це показники для країн з доходами вище середніх (зараз Україна належить до категорії країн з низькими доходами, за класифікацією Світового банку).

Щоб досягнути цього, найкоротший шлях для економіки України, в її теперішньому стані, полягає в розвитку обробної промисловості. Те, як обробна промисловістьрозгортає економіку країни, можна побачити на прикладі переробки сільськогосподарської продукції: $50 відекспорту сирого зерна і $300, якщо ми виробляємо продукти глибокої переробки. Частина цих грошей є доходами людей, частина – доходами компаній, і частку отримає держава у вигляді податків. Якщо ми розподіляємо $50, населення заробить $25. А якщо $300 – це вже буде $179 у вигляді зарплати та інших доходів. Ось секрет економіки: необхідно збільшити додану вартість і ту суму доходів, що ділиться між економічними агентами.

На цьому шляху стимулююча роль держави та її лідерство є ключовими. В економіці не існує іншого агента, більш потужного, ніж держава. Вона має започаткувати цю політику. Згодом ця політика залучить енергію та фінанси приватного сектору, щоб збудувати в країні новітні сучасні виробництва, задіяти технології, розвинути сферу послуг тощо. Але лідерство держави є обов’язковим.

Необхідно, щоб країна стала на курс новітнього індустріального розвитку. Перехід України з категорії країн з низькими доходами до поля країн з доходами, що перевищують середні, згідно з нашими розрахунками, може бути здійснено за 12 років цієї політики. Така політика єдуже суверенною, вона вимагає напруження, зусиль, праці, але іншого виходу в країни просто не має.

посилання на статтю https://bit.ly/3e0mtbT